SHA 5401

Вишиваний. Король України

опера на 2 дії для солістів, хору, симфонічного оркестру та електроніки

 

 

Композитор Алла Загайкевич

Лібрето

Сергія Жадана

Диригент-постановник

Юрій Яковенко, заслужений діяч мистецтв України

Режисер-постановник

Ростислав Держипільський, народний артист України

Хормейстер-постановник

Олексій Чернікін, заслужений діяч мистецтв України

Художниця-постановниця

Олеся Головач

Хореографиня-постановниця

Ольга Семьошкіна

Програмування електронної партії та електроніка наживо

Георгій Потопальський

Відео-арт

Сергій Горобець

Звукорежисер

Михайло Алборов

Продюсерка проєкту

Олександра Саєнко

Керівник проєкту від театру

Ігор Тулузов, заслужений діяч мистецтв України

Генеральний директор-художній керівник

Олег Оріщенко, заслужений діяч мистецтв України

Мова віконання Виконується українською мовою
Прем’єра 01.10.2021

Ким є в історії України Василь Вишиваний? «Залізним», незламним полковником – командиром Легіону українських січових стрільців? Чи автором збірки «Минають дні», шанувальником Гейне і Петрарки, поетом-романтиком, чий земний шлях трагічно обірвався у Лук’янівській в’язниці? І яке відношення має він до австрійського ерцгерцога Вільгельма Габсбурга, нащадка київських князів? Опера «Вишиваний. Король України», прем’єра якої стала знаковою подією для СХІД ОПЕРА, не є прямою відповіддю на ці запитання. Вона скоріше покликана примусити глядача замислитися над питанням доленосного вибору, доторкнутися до особистої драми, спогадів і почуттів через засоби сучасного мультимедійного мистецтва.

Василь Вишиваний став важливою символічною постаттю. Адже свій вибір – бути українцем – він зробив абсолютно свідомо. І, відстоюючи інтереси України, торуючи впродовж багатьох років шлях до її незалежності, життям заплатив за власні переконання.

Варто згадати лише імена творців цієї опери – автора лібрето з кінематографічним сюжетом Сергія Жадана та композиторки Алли Загайкевич, яка написала приголомшливий твір, де звучання симфонічного оркестру та живих голосів відтіняється електроакустичною музикою, – щоб зрозуміти: на нас чекає щось абсолютно незвичне! А якщо помножити це на неординарні рішення режисера-постановника Ростислава Держипільського і творчий потенціал всієї команди, котра зібралася у СХІД ОПЕРА, то варто визнати – результат вийшов воістину вражаючим!

SHA 5414SHA 5536SHA 5792

Головні герої

Вишиваний

Людина у чорному

Слідчий

Дівчина

Батько Вишиваного

Скоропадський

Шептицький (Священник)

Комендант

Болбочан

 

Студенти, вони ж Українські та австрійські солдати в сцені Різдва, вони ж Німецькі солдати в Олександрівську, вони ж Радники Скоропадського

Біженці, мисливці, люди на вокзалі в Коломиї, українські солдати Скоропадського, кадети, учениці балетного класу, пастухи – артисти хору, балету і допоміжного складу СХІД ОПЕРА.

SHA 5423SHA 5539SHA 5461

Зміст

 

І дія

ІНТРО ПЕРШЕ

1947 рік. Переліт Вишиваного з Відня до Києва. Лук’янівська в’язниця. Допит Василя Вишиваного. Ми чуємо голоси слідчого та Вишиваного, які час від часу забиває звук вітру. Вишиваний розповідає, як закріпилося за ним це прізвисько.

 

ІНТРО ДРУГЕ

1947 рік. Лук’янівська в’язниця. В камері сидить змучений допитом Вишиваний. Поруч із ним – Людина в чорному, наче сама смерть чи уособлення всіх страхів і сумнівів героя, що мають позбавити його волі до життя. Але він переконаний — за ним стоять тисячі голосів тих, хто піднявся й зважився говорити, зважився бути собою. І поки вони підтримують його, смерть відступає. Всі наступні сцени проходять для нього ніби між маренням і реальністю.

 

ГОЛОС ПЕРШИЙ

1900 рік. Відень, початок століття. На вокзалі четверо студентів дискутують, яким стане наступне століття — один вважає його золотим віком свободи, другий передрікає, що невдовзі спалахнуть криваві пожежі. З’являється шеренга чоловіків і жінок. Чути паровозні гудки, натовп вантажиться у вагони, поступово западає тиша.

1947 рік. Лук’янівська в’язниця. Вишиваний ненадовго приходить до тями та знову провалюється в марення, поринаючи до років дитинства.

 

ГОЛОС ДРУГИЙ

1912 рік. Польща. Карпати. Йде шеренга мисливців, які полюють разом із батьком Вишиваного – архікнязем Карлом Стефаном Австрійським. Вишиваний з батьком відходять від натовпу, розмовляючи про країну, що лежить за цими горами. Мисливці здіймають крик, принісши забитого оленя. А Вишиваний, забувши про полювання, дивиться у бік України. Він вже відчуває потяг до цієї землі, мріє дати голос тим, кому не лишили слів, вивчити мову тих, кого не чують ніде. Сходяться пастухи, обступають його. Починають рухатися, танцюючи навколо нього. Вишиваний починає танцювати разом з ними.

1947 рік. Лук’янівська в’язниця. Вишиваний прокидається, але невдовзі його накриває нова хвиля марень.

 

ГОЛОС ТРЕТІЙ

1912 рік. Залізничний вокзал у Коломиї. З туману чути голоси. Це – переселенці з України. Вони прислухаються до слів Людини в чорному, чий гіркий монолог відбирає віру й у них. Одна з жінок з болем вигукує: «Хто буде любити тебе, нічия країно, коли ми всі опинимось за океаном?» Відповіді немає… Вишиваний звертається до Дівчини та Священника, питаючи, як втримати цих людей. Він хотів би дати їм упевненість та віру, бо країна, що не може спинити своїх біженців, приречена. Несподівано на платформі падає жінка старшого віку. Вишиваний кидається до неї, схиляється, розуміє, що вона померла.

 

ГОЛОС ЧЕТВЕРТИЙ

1913 рік. Військова академія імені Марії-Терези. На плацу муштрують кадетів. Збоку за ними спостерігають двоє — Комендант академії та Людина у чорному. Людина у чорному цікавиться Вільгельмом фон Габсбургом. Комендант з сумом дивиться на кадетів, передчуваючи, яка доля їм суджена — він, мудра й досвідчена людина, не знає, як врятувати їх від загибелі, як відвернути їхнє неминучо жахливе майбутнє. А Вишиваний, як і його однолітки, трохи наївно чекає від життя тільки шаленої радості: «Життя, мов трояндовий кущ, торкає мене. Ранить долоні мені – так солодко, так тривожно». Як і передчував комендант, кадети йдуть на смерть.

 

ІІ дія

ГОЛОС П’ЯТИЙ

1916 рік. Східний фронт. Зима, пізній вечір. Звуки бою, чути артилерію. В якийсь момент все стихає. З двох боків поля бою окопи російської армії (зі Сходу) та військ Австро-Угорщини (із Заходу). Солдати двох армій входять у нейтральну зону. Сьогодні — Різдво, і вони сподіваються, що ніхто не буде стріляти. Виявляється, що солдати і з того і з іншого боку — українці. Що ж їм тоді ділити? Раптом з’являється офіцер, солдати лякаються. Але це — Вишиваний. Він тільки підтверджує їхні думки, адже їхнє спільне майбутнє — на відстані простягнутої руки. Солдати розходяться, Вишиваний іде останній. Знову починається канонада.

 

ГОЛОС ШОСТИЙ

1947 рік. Лук’янівська в’язниця. Триває допит Василя Вишиваного. Слідчий питає, що тягло його в Україну і чому, зрештою, він відмовився стати її королем? І знову голоси слідчого та Вишиваного забиває вітер.

1918 рік. Олександрівськ, Україна. Через місто проходять армійські підрозділи. Солдати втомлені — вже чотири роки не припиняється війна, і трофеєм став лише сухий попіл на дні сердець. Віра, надія згасають…

Залізнична станція. На платформі зустрічаються двоє військових — Вишиваний і полковник Болбочан. Полковник переконує Вишиваного: він може врятувати країну, ставши її королем. Вишиваний вагається — він вважає, що Україна до цього не готова. Здіймається протяг, заглушуючи голоси. Промінь вихоплює Болбочана — той стоїть перед розстрілом. Останні його слова звернені до України: «Будь високою, ніби знамено. Будь щасливою. Будь собою».

 

ГОЛОС СЬОМИЙ.

1947 рік. Лук’янівська в’язниця. Триває допит Вишиваного. Слідчий питає його про стосунки зі Скоропадським. Вишиваний говорить, що вони були політичними супротивниками, бо той боявся, що він очолить «український уряд». Уряд, якого не

було: «Була лише наша запеклість. І наша любов».

1918 рік. Олександрівськ, Україна. Приміщення балетної школи. Надворі починається сильна злива. Вишиваний помічає Дівчину. Це та сама дівчина, з якою кілька років тому він зустрічався на вокзалі. Вона переконує Вишиваного, що його місце саме тут.

 

ГОЛОС ВОСЬМИЙ

1918 рік. Київ, Україна. Ставка гетьмана Скоропадського. Радники доповідають Скоропадському про чутки щодо молодого Габсбурга, переконуючи його, що це ворог. У розмову втручається Людина у чорному, підказуючи гетьману — історія вчить знищувати, лише тоді довіряти. Скоропадський довго вагається, але зрештою ставить на документах підпис, який трагічно змінить все життя Вишиваного.

1947 рік. Лук’янівська в’язниця. Марення охоплює Вишиваного, який почуває себе все гірше, і далі несе його хвилями спогадів.

 

ГОЛОС ДЕВ’ЯТИЙ

1919 рік. Залізничний вокзал, Західна Україна. Тяжкохворий Вишиваний намагається вибратися до Відня. Він у відчаї — герої не потрібні без перемоги, країну втрачено. Вишиваний зустрічає священника. Це — Шептицький, який радить йому не вважати свою боротьбу програною. І хоч він не став королем України, але ж не відмовився від голосів, які його кликали. Шептицький іде. До Вишиваного звертається Дівчина. І про що б вона з ним не говорила, насправді це прощальне освідчення коханому, з яким більше ніколи не побачиться…

1947 рік. Лук’янівська в’язниця. З’являється Людина в чорному, вона з диявольською жорстокістю насміхається над в’язнем: він все втратив, все програв — і йому лишається просто визнати власну поразку. Та Вишиваний не визнає себе переможеним: «Лишається пам’ять, з якої виростає майбутнє. Лишається наша любов, що тримає ці небеса». Він є переможцем, бо сам обрав свою долю, взяв на себе важку і, водночас, радісну відповідальність за право бути вільним.

 

 

SHA 5560