ХАРКІВСЬКИЙ
НАЦІОНАЛЬНИЙ АКАДЕМІЧНИЙ
ТЕАТР ОПЕРИ ТА БАЛЕТУ
ім. М.В. Лисенка

Народна артистка України Анжеліна Швачка - солістка Національної опери України, лауреат Національної премії імені Т. Шевченка, кавалер нагороди «Зірка Італії», об'їздила з гастролями півсвіту, але приїхала до Харкова уперше. Вона братиме участь в спектаклі «Кармен» 3 липня, що відбудеться у рамках фестивалю « Summer fest».

-Чому так, Анжеліна Олексіївно?

-Можу сказати однозначно: досі не запрошували. Співала в усіх українських оперних театрах, включаючи Донецький (правда, вже давно). І дуже рада візиту до Харкова, тому що цей спектакль на харківській сцені буде у мене, якщо підрахувати вже сто дев'яностим.

- Критики і прихильники стверджують, що героїня Бізе -Меріме вийшла у вас не схожою на інші трактування у світі опери. У чому ж її своєрідність?

- За 20 років, що я співаю Кармен, багато що змінилося. Моральні критерії в різних країнах світу, підхід до любовних зв'язків, поняття свободи. Багато що залежить і від життєвого досвіду артиста, хоча я ніколи безпосередньо себе не ототожнювала з Кармен. Навіть з психологами радилася, як її краще зіграти. І дійшла висновку, що Кармен бездарно занапастила своє життя. Шукала кохання, але не знайшла, надто швидко розчаровувалася в чоловіках. Мене навіть переконував один режисер, що вона жінка легкої поведінки, але тут вже я не згодна. У чому ми схожі з Кармен, так це в тому, що не можна давати собою командувати, якщо переконаний у власній правоті. Але у Кармен і тут усе занадто. Вона настільки безстрашна, що хоче піти наперекір фатально-трагічній долі…

- Думаю, що в нашому спектаклі, поставленому Арменом Калояном, ви знайдете багато підтверджень такого трактування.

- Так, я дивилася телеверсію харківського спектаклю, і думаю, що ми з режисером порозуміємося. Деякі принципові для себе речі я, звичайно, залишу. Але не думаю, що вони суперечуватимуть задуму постановників. До речі, з однією з виконавиць харківської вистави Веронікою Коваль ми знайомі через її батьків. Зокрема, Микола Коваль був моїм партнером на сцені Національної опери України. Ще у вас в Харкові співав багато років тому мій теперішній свекр Олександр Востряков. Прекрасний був Хозе! А тепер мій старший син, його повний тезко, вчиться співу. Але він баритон і, думаю, що з часом ми почуємо його на сцені (хлопцю всього 15 років).

-Які партнери вам найбільш запам'яталися в цьому спектаклі?

-Люблю співати з нашим солістом Андрієм Романенком, дуже гарний наш земляк Олександр Антоненко, який тепер виступає в Метрополітен опера. Важко забути Сергія Ларина (якого, на жаль, вже немає з нами). Коли він у фіналі з'являвся розлюченим і вихоплював бутафорський ніж, я боялася, що він насправді може мене убити. Але багатьох партнерів вже не пам'ятаю, якось не захопили.

- Насправді у вас, як у артистки, заздрісна доля. Ваша Кармен бачила стільки сцен. І усі спектаклі різні. А який найбільш незвичайний?

- Одного разу за кордоном мені запропонували зіграти Кармен-стриптизерку. Правда, стриптиз обмежився короткою спідницею і ліфчиком, але танцювати довелося багато. І український постановник Георгій Ковтун, який ставив «Кармен» в Казані, придумав багато пластичних і танцювальних трюків. Було важко, але дуже цікаво працювати. У декількох постановках «Кармен» з розмовними вставками (як і задумав Бизе в оригіналі) я швиденько вчила текст, придуманий режисерами. Інакше сенс діалогів міг би загубитися. Але скрізь - від Копенгагена до Анкари, від Баку до Мінська, Варшави і Брюсселю відчувала, що в мою героїню вірять глядачі. А це щастя для артистки.